У 1860 році київський письменник та громадський діяч Міхал Грабовський видав повість «Пан староста Закревський», де яскраво було змальовано стосунки між Польщею та Україною у XVIII столітті.
Повість ця є певною мірою книгою-загадкою, і точно невідомо хто ж саме є автором цієї роботи. Сам М.Грабовський стверджував, що її написав маршалок Заславського повіту на Волині Якуб Цехонський (1792-1850), який мав письменницький хист, складав вірші та вважався «польським Беранже». Проте жодних інших творів Якуба Цехонського зовсім не збереглося.
Вперше уривок цієї повісті було опубліковано в 1843 році у віленському альманасі «Radegast». Рукопис прислав Міхал Грабовський, бо «сам автор своє прізвище хоче заховати під псевдонімом». Через два роки з’явилася більша частина твору у «Pamięt-nikach umysłowych», знову прислана Грабовським. І лише у 1860 році, через 10 років після смерті Якуба Цехонського, Грабовський розкрив ім’я автора. Але на думку видатного українського літературознавця Володимира Гнатюка «ніякі відведення очей і уваги не можуть нас переконати в тому, що автор був не Грабовський. Манера писання, спеціальний жанр про гайдамаччину, зацікавлення Грабовського в неодноразовому надрукуванні повісті змушують нас підозрівати, що Грабовського більше, внутрішньо зв’язано з цим твором».
Близький його друг Пантелеймон Куліш, який переклав частину тексту повісті на російську мову, так характеризував її: «Я не опущу ни одной черты, характеризующей поляка по отношению к гайдамакам. Воспоминания пана Закревского имеют в моих глазах тот особенный интерес, что изображают гайдамачество на Волыни и на Подолии, тогда как почти все до сих пор изданные памятники заключали его в тесную рамку Западной Украйны. Они дают нам новое понятие об обширности поприща, на котором подвизались запорожские витязи в провинциях Польского королевства, и о непрерывности их набегов. С другой стороны, здесь представлена картина домашнего и общественного быта польских панов в пограничных городах. Их бесконечные увеселения и попойки были от времени до времени прерываемы появлением гайдамак, то в виде осторожных хищников, то в виде грозных убийц и грабителей. Вечно праздное и беспечное польское общество сталкивалось с предприимчивыми запорожскими «молодцами» и едва находило у себя столько средств, чтобы прогнать, или истребить ватагу гайдамак».
Міхал Грабовський до того ж був автором відомих повістей «Коліївщина і степи», «Станиця Гуляйпільська», ««Пан староста Канівський»» та інших, в яких завжди зустрічалися персонажі з гайдамацького руху.
Можливо, зацікавлення письменника темою гайдамаччини пояснювалося і сімейними мотивами. Існувала родинна легенда, згідно якої батько Міхала, походячи з шляхти воєводства Волинського, під час Барської конфедерації потрапив у вирій гайдамацьких бунтів та втратив своїх батьків і майно.
Тому і наслідком такого інтересу до гайдамаччини стало видання повісті «Пан староста Закревський», яка ніколи б не побачила світу без свого автора – Міхала Грабовського.