Життєва історія Василя Григоровича-Барського (1701-1747) схожа на сюжет захоплюючого пригодницького роману. Син поважного київського купця, щоб вступити до Києво-Могилянської академії, таємно від батька з’явився до її префекта Феофана Прокоповича, який і зарахував хлопця в бурсу. “Не сильний у науці був,— розповідав про себе Василь,— однак пройшов малі школи, навіть до риторики”. 1723 року Василь попрямував до Львова, де вступив у ієзуїтську академію під вигаданим прізвищем — Панський (1724 р). Проте ієзуїти невдовзі здогадалися, що мають справу з православним, і вигнали його з академії. Так почалася подорож, яка тривала більше двадцяти років.

Його неодноразово били й грабували, незвичний клімат ставав причиною тяжких захворювань, що врешті-решт і вкоротило віку мандрівникові. Давалася взнаки ще дитяча травма лівої ноги. Якщо не мав грошей і харчів – жебракував, жив на пожертви. Коли не було за що їхати, просив, аби дозволили примоститися на відкритій палубі корабля.

Якщо з’являлися проблеми з в’їздом до чужої країни, перетворювався на “убогого турецького подорожнього”, видавав себе за дервіша — жебрака-ченця, що йде поклонитися могилі пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі перетворювався на ревного католика, в арабських країнах — на правовірного мусульманина. Випадкових попутників називав “єдиноутробними братами”, а з Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, щоб приховати своє походження. Якось для порятунку життя йому навіть довелося прикинутися юродивим.

Один тільки список країн, в яких побував Василь Григорович-Барський, займе чимало місця. Тут і Європа — Болгарія, Угорщина, Румунія, Молдавія, Австрія, Італія, Греція, а потім Близький Схід — Палестина, Сирія, Аравія, Туніс, Єгипет.

Першим містом в Єгипті, яке відвідав мандрівник, стала Розетта. Пізніше там знайдуть знаменитий Розетський камінь, за допомогою якого вдасться розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Але на той час то були -«неведомо какие письма: сабли, луки, рыбы, человечьи головы, руки, ноги, топорки, а иного и знать нельзя, видимая и невидимая, а сказывают, будто некая мудрость учинена». Біля Каїру його вразили «рукотворні гори» — величні піраміди.

У Дамаску Григорович-Барський прийняв чернечий сан від антіохійського патріарха Сильвестра (1734 р). Шість років прожив він на острові Патмос, де святий Іоанн написав своє «Откровення».

В 1746 році мандрівник отримує листа від префекта києво-подільських шкіл Варлаама Лащевського із запрошенням зайняти кафедру грецької мови в Києво-Могилянській академії, і вирішує повернутися до Києва. Історію своїх подорожей Григорович-Барський виклав у записках, що разом з багатьма ілюстраціями зберігались спочатку у його матері, яка давала їх переписувати усім охочим. Зрештою, за сприяння князя Г. Потьомкіна у 1778 році було видано “Пешеходца Василия Григоровича-Барского Плаки Албова, уроженца киевского, монаха антиохийского, путешествие к святым местам в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 г., им самим писанное”…

А на Подолі залишилося багато перлин брата мандрівника – видатного архітектора Івана Григоровича-Барського, і серед них знаменитий фонтан «Самсон» на Контрактовій площі.

Анатолій Кияшко,
науковий співробітник Музея Однієї Вулиці