Пісня «Ще не вмерла Україна» стала одним із символів українського руху у 1860-х роках, але на грамофонні платівки не записувалась аж до початку ХХ століття.
У 1910 році кельнська фірма «Grammophon» випустила платівку під назвою «Гимн народный» у виконанні тенора Модеста Менцинського з оркестром, а наприкінці 1915-го року «Ще не вмерла Україна» записали в Нью-Йорку, на студії фірми Columbia, співак Михайло Зозуляк із оркестром. Проте в Україні вони були малодоступними.
І лише у 1917 році київська фірма «Екстрафон» випустила платівку «Украинский гимн», вперше записавши цю пісню на території України. Цього разу виконував гімн хор під керівництвом мешканця Андріївського узвозу, композитора і диригента Олександра Кошиця, у його ж аранжуванні.
О. Кошиць зі своїм хором дуже багато зробили для популяризації української культури, в його виконанні цю мелодію почули і в Європі, і в Америці. У 1917 році, ще до початку свого знаменитого світового турне, Кошиць з хором часто виконував гімн і у Києві. Хористка Тамара Петрова згадувала про один з таких концертів:
«Було це в міському театрі. Першою нашою точкою було «Ще не вмерла Україна» – Український національний гімн, як і зазначено в програмі. Почали. З першим тактом українці, що були в переповненому театрі, почали вставати, але решта публіки байдуже сиділа. Олександр Антонович раптово обірвав спів. Хор стояв як вкопаний. Олександра Антонович повернувся до публіки. У повній тиші його голос звучав аж неприємно різко і твердо: «Для тих, хто не вміє читати – Український гімн – встати!» Боже, з яким захопленням ми проспівали цей гімн!»
У 1939 році, після проголошення незалежності Карпатської України офіційним гімном нової держави стала пісня «Ще не вмерла Україна» в аранжуванні Олександра Кошиця. Даючи дозвіл на використання своєї обробки гімну композитор писав: «Жадної грошевої винагороди не вимагаю, а вважаю для себе найвищим гонораром щастя послужити хоч чим-небудь нашій молодій Державі.
Хай живе і буде міцна та велика Україна!»