Ой, як мене моя мати дала до школи,
Ой, зазнав я тяжкої неволі.
Казав мені бакаляр: говори «Аз»,
А я як же не вимовив – гоп у писок раз!

У Києві, на Контрактовій площі, стоїть один з найстаріших навчальних закладів Східної Європи – Києво-Могилянська Академія. В Академії отримали освіту чимало великих людей свого часу. Тут вчилися майбутні гетьмани та ієрархи церкви, письменники та вчені, слухали лекції український філософ Григорій Сковорода та російський вчений Михайло Ломоносов.

Проте київські бурсаки-студенти досить часто відкладали книжки і займалися речами просто кримінальними. Бійки та крадіжки були звичним заняттям для майбутньої еліти Гетьманщини, а то й усієї Російської імперії.

За словами Миколи Гоголя, «голодная бурса рыскала по улицам Киева и заставляла всех быть осторожными. Торговки, сидевшие на базаре, всегда закрывали руками своими пироги, бублики, семечки из тыкв, как орлицы детей своих, если только видели проходившего бурсака». Навіть сам каштелян київський воєвода Адам Кисіль, хоча й протегував Академії, наказував дотримуватися суворих порядків.

Коли ж бурсакам треба було знайти якісь харчі, організовувались нічні набіги на городи київських міщан. Бурсацький «сенат» відправляв спудеїв молодших курсів – граматиків та риторів – спустошувати чужі городи, і тоді з’являлася гарбузова каша. «Сенатори» так об’їдалися нею, що «на другой день авдиторы слышали от них вместо одного два урока: один происходил из уст, другой ворчал в сенаторском желудке».

Особливо гарно бурсакам жилося після свят, коли в кімнатах, як описував Микола Помяловський у своїх «Очерках бурсы», відкривався «обжорний ряд». Бурсаки приносили з дому величезні білі паляниці, масло, мочені яблука, гриби в сметані. «От этих припасов отделялись особого рода запахи и наполняли собою воздух; с этими запахами мешались нецензурные миазмы; от стен, промерзавших зимою в сильные морозы насквозь, несла сырость, сальные свечи в шандалах делали атмосферу горькою и едкою, и ко всему этому надо прибавить, что в углу у дверей стоял огромный ушат, наполненный до половины какою-то жидкостью и заменявший место нечистот».

Щоправда, раз на два тижні бурсаків водили до лазні. Найбіднішим там ще й видавалась нова білизна. Бурсаки, які йшли до бані, являли собою надзвичайно цікаву процесію. «В баню пускали по утрам раным-раненько. Срам было днем выпустить в город эту массу бурсаков, точно сволочь Петра Амьенского, грязных, истасканных, в разнородной одежде, никогда не ходивших скромно, но всегда с нахальством, присвистом и реготом, стремящихся рассыпать скандалы на всю окрестность». Шлях процесії супроводжувався вирваними тумбами, побитими вікнами та страшенним галасом. Скавуліли собаки, в яких бурсаки кидали каміння, дзвеніли віконні шибки перших поверхів будинків, у які стукотіли, щоб пораніше розбудити міщан.

«Старушка плетется куда-то и, повстречавшись с бурсой, крестится, спешит на другую сторону улицы и шепчет:
– Господи! да это никак бурса тронулась!».

Бурсаки аж ніяк не нагадували сучасних студентів. Старший син Тараса Бульби Остап, «начал с того свое поприще, что в первый год еще бежал. Его возвратили, высекли страшно и засадили за книгу. Четыре раза закапывал он свой букварь в землю, и четыре раза, отодравши его бесчеловечно, покупали ему новый».

Микола Помяловський лаконічно описує сутичку бурсаків, які вночі п’яними поверталися з шинку і горлали пісні «на п’ять вулиць», та козаків, яким ці пісні не дуже сподобались. «Наша братия давай ругаться. Драка. Бурсаки отдули казаков на обе корки и утекли в училище».

Наостанок слід сказати, що поведінка київських бурсаків цілком відповідала, так би мовити, «європейським стандартам». В Парижі часто конфлікти між студентами та міщанами переростали в грандіозні бійки. Німецькі студенти у XVIII столітті покидали університети, покриті, на згадку про студентські дуелі, численними шрамами. Середньовічних студентів взагалі описуюь як натовп «канцелярских развратников, распутников, обманщиков, шутов, певцов и шарлатанов».

Роки навчання не проходили для бурсаків безплідно. Не всі з них ставали відомими отцями церкви чи можновладцями, проте всі вони зберігали частку того гультяйського, розбишацького та безладного, а тому і вільного духу Університету.

Анатолий Кияшко,
научный сотрудник Музея Одной Улицы