В театрі Миколи Садовського, який розташувався у Троїцькому народному домі (нині Театр оперети), для підтримки і заохочення артистів, їм час від часу дозволялося влаштовувати бенефіси, кошти від яких йшли актору. Зазвичай Садовський давав артисту один повний бенефіс в сезоні, з якого вираховував лише організаційні витрати, а решту збору віддавав бенефіціантові.

Афіша одного з таких бенефісів відомої актриси Єлизавети Хуторної зберігається в Музеї Однієї Вулиці. Грала Хуторна тоді у двох комедіях – «Лісовій квітці» Любові Яновської та «На перші гулі» Степана Васильченка.

«В улюбленій ролі Оленки з прекрасної мініатюри С. Васильченка я тоді найповніше утвердила себе в амплуа ліричної інженю. Роль написана в прозоро ліричній манері. Характер сільської дівчини був мені зрозумілий до дрібниць» – згадувала пізніше сама Єлизавета Хуторна.

Капельмейстером на бенефісі актриси був відомий диригент Олександр Кошиць, який залишив цікаві спогади про власні заробітки в трупі М. Садовського.

«При підвищених цінах такий бенефіс давав мені 600 карбованців, суму тоді досить приличну. От в бенефіс цього року збір був повнісенький, і я повинен був понести додому досить приємну суму грошей. Йшла якась опера, здається «Різдвяна Ніч». Перед останньою дією приходить до мене за лаштунки один з моїх (а також театральних) приятелів Антін Семиліт. З ним приходить і артист Березовський, та Левицький, та хазяїн сусіднього ресторану. Поздоровляють мене і дуже скромно запрошують на вечерю, бо хочуть мене «вшанувати», чим «Бог послав». Після спектаклю йдемо б сусідній ресторан (мало мені знайомий) – не першого рангу, і я застаю там в головній залі накритий стіл осіб на сорок, а також більшу частину артистів, та ще якихось «приятелів». Я зразу ж змізгував, що це «жарт» з приводу мого бенефісу. А через те й не обурювався, коли мені нарешті піднесли рахунок на 100 карбованців. Добре ще, що діло було в такому ресторані, а то плакав би мій бенефіс!»