У 1904 році в Києві почала свою роботу перша у світі дизельна електростанція. Кожен з чотирьох двигунів, виготовлених фірмою MAN, мав потужність у 400 кінських сил. Двигуни замовила «Киевская городская железная дорога», як тоді називали трамвайну компанію. MAN запропонувала місту нові двигуни Дизеля, які потребували набагато менше палива, ніж парові двигуни, що використовувалися до цього.

Замовлені містом 4 двигуни стали найбільшою і найскладнішою угодою MAN на той час. Київські акули бізнесу змогли добитися серйозних поступок. Фірма мала обслуговувати двигуни, ремонтувати і заміняти деталі протягом 5 років за свій кошт. До того ж, за роботою двигунів 16 годин на день мав наглядати професійний інженер. Цей нелегкий обов’язок взяв на себе Антон Аехтер, який за умовами контракту мав усього лише один вихідний на два тижні. 12 травня 1904 року станція пустила струм. Економія палива порівняно з паровими двигунами становила приблизно 200 000 марок на рік. Деякі з цих двигунів працювали аж до 1955 року, коли їх було демонтовано.

Київ на деякий час перетворився на центр паломництва для підприємців з усієї Європи, які хотіли на власні очі переконатися у вигідності нового типу двигунів. Таким чином «в Києві було зроблено перший крок в тріумфальному марші двигунів Дизеля по планеті», як донині стверджує офіційний сайт корпорації MAN.

Місто взагалі активно впроваджувало всі нові досягнення прогресу – телефон, електричне освітлення будинків і вулиць, автомобілі – все це поширювалося надзвичайно швидко. Київський міський електричний трамвай став першим у Російській імперії та другим в Європі. Лінію, що сполучала Царську (Європейську) та Поштову площі, було відкрито 1 червня 1892 року. Газети писали про нечуваний ажіотаж. Люди каталися цим коротким маршрутом по декілька разів, цікавлячись таким нововведенням. Трамвайне сполучення і надалі активно розвивалося, ним можна було доїхати до Пущі-Водиці, Святошина і навіть до Броварів.

Міська Дума також планувала спорудити електричний підйом і на всьому Андріївському узвозі, з’єднавши Верхнє Місто з Пуще-Водицею. Однак цей грандіозний проект залишився на папері через вузькість проїжджої частини, хоча ще 1895 року товариство «Савицкий и Страус» збудувало на Андріївському узвозі №19 електростанцію.

І все ж трамвай по частині Андріївського узвозу таки ходив. Маршрут №15 пролягав по низу вулиці, до Боричевого Току. Далі лінія поєднувала Узвіз із фунікулером, який тоді закінчувався якраз на Боричевому. Сам «Михайловский механический подьем» теж вважався частиною цього маршруту. Тому придбавши квиток у трамваї, пасажири могли пересісти у фунікулер, не сплачуючи за пересадку.

Цей маршрут було демонтовано після аварії фунікулеру ще у 1928 році, проте його сліди ще помітні на Андріївському узвозі. На деяких будинках залишилися гаки кріплення контактної сітки трамвая, і, вірогідно, на сьогодні вони найстаріші в Києві.
Декілька таких гаків знаходяться поблизу входу до Музею Однієї Вулиці. Маленький і непомітний, він нагадує про часи, коли «днем с приятным ровным гудением бегали трамваи с желтыми соломенными пухлыми сиденьями, по образцу заграничных. Со ската на скат, покрикивая, ехали извозчики, и темные воротники – мех серебристый и черный – делали женские лица загадочными и красивыми».

Анатолій Кияшко
Науковий співробітник