“Мені подарували велику зелену солянку, і це була моя пісочниця. Засипати карлючки піском було дуже весело, літери ставали такими великими, опуклими, а пісочок так гарно тріщав, коли перегортати сторінку, і я цим іноді захоплювалась і намагалась насипати як найбільше піску. Тоді моя вихователька схоплювала зшиток і витрушувала пісок на мою голову» – згадувала своє навчання киянка Ганна Берло, в майбутньому  відомий історик.

Чорнильниці ж кожен підбирав на свій смак, бували вони і скромними скляними та прямокутними і вигадливо прикрашеними. Незмінно користувалися популярністю чорнильниці-непроливайки, які надійно тримали чорнила всередині. Їх можна було сміливо взяти з собою навіть в подорож, не боячись забруднити чорнилами весь одяг.

У «горлі» непроливайки знаходилась спрямована всередину конусоподібна воронка. В таке «горло» чорнила легко заливаються, а якщо чорнильниця випадково впаде – не розливаються.

Старовинні чорнильниці, металеві ручки-«пера» та автографи мешканців Андріївського узвозу, залишені за допомогою таких знарядь, можна побачити в наших музейних вітринах.