Видатний український поет Тарас Шевченко вважав що живопис – його професія. На сьогодні збереглося понад 800 робіт майстра, а ще 270 малюнків втрачено або й досі не знайдено.

На початку червня 1843 року поет приїхав до Києва. Пантелеймон Куліш згадував, що вони з Тарасом «почали їздити навкруги Києва, рисувати, рибу за Дніпром варити». За той місяць Шевченко намалював декілька краєвидів міста, а також Дальні печери Лаври та Видубицький монастир. Того ж року він зробив і шість офортів для альбому «Живописна Україна», залучивши до співпраці Пантелеймона Куліша та свого доброго знайомого, письменника Міхала Грабовського.

У середині квітня 1846 року Шевченко знову приїхав до Києва, де мав розпочати зрисовування пам’яток старовини на замовлення Київської Археографічної Комісії. Він знайшов собі приміщення на Козиному Болоті й оселився там разом із маляром Михайлом Сажиним. Його товариш, поет О. Афанасьєв-Чужбинський, писав: «Оба художника пропадали с утра, если только не мешала погода…Когда Шевченко рисовал внутренность коридоров, ведущих в Ближние и Дальние пещеры, я сопутствовал ему…А нередко мы отправлялись к Днепру, садились на утес и при виде великолепной панорамы пели песни или думали каждый свою думу». На тих святих горах в уяві поета поставав образ Первозванного Апостола Андрія, що приніс сюди Христову віру: «Бачу його сивоволосого, поважного, лагідного старця; з писаною великою книгою в руках він проповідує здивованим дикунам своїм…» – писав він.

Після арешту Шевченка багато його робіт було вилучено, а сам поет жалкував: «Шкода, що я не покинув тойді у Вас рисунок київського саду, бо він, і всі, що були при мені, пропали». Начальник ІІІ-го відділення Д. Орлов у 1847 році звертався до київського губернатора І. Фундуклея: «З огляду на роз’яснення колишнього художника Тараса Шевченка, що у Вашого Превосходительства залишилися його малюнки київських видів і скринька, уклінно прошу Вас дати наказ, щоб названі малюнки представити канцелярії…» А сам художник вже з Орської фортеці писав І. Фундуклею: «Запропонував би Вам види Києва, але вони незавершені, а по-друге, хоч і невиразно, вони будуть мені тут нагадувати наш прекрасний Київ».

Проте ці роботи врешті-решт потрапили до військового губернатора Д. Бібікова, який укладав альбом з малюнками відкритих при ньому київських старожитностей.

У 1859 році Шевченко після заслання нарешті повернувся до Києва. Видавець журналу «Київська старовина» Феофан Лебединцев згодом згадував, що поет «захоплювався Дніпром, Почайною, краєвидами Києва, Андріївської церкви і Щекавиці».

Офорт 1840-х років «Вид на Андріївську церкву та Узвіз», який зберігається в нашому Музеї, має риси, характерні для робіт Шевченка того часу. Сам художник неодноразово зазначав, що його не приваблює краєвид, «не оживлений людською постаттю». Такими постатями «населено» офорти «У Києві» та «Видубецький монастир». Є вони і на передньому плані нашої гравюри. Деякі персонажі, здається, переходять з картини на картину, майже не міняючись, як дівчина з коромислом, що є і на акварелі Шевченка «Аскольдова могила».

Звісно, нічого не можна стверджувати напевно, але і техніка виконання офорту, і час його написання – все це дозволяє припустити, що саме Тарас Шевченко і є його автором.