Ще у 1872 році дружини професорів Київського університету звернулися до Міністерства народної освіти за дозволом на відкриття Вищих жіночих курсів, де жінки могли б отримати вищу освіту, адже навчатися і навіть слухати лекції в звичайних університетах їм не дозволялося.

Ініціатором цієї ідеї виступила Євдокія Іванівна Гогоцька, яка зі своїм чоловіком, професором Сильвестром Сильвестрович Гогоцьким, мешкали у будинку №6 на Андріївському узвозі. Ще у 1860 році вона організувала недільну школу для дівчат із бідних сімей, у 1865 році відкрила початкову жіночу школу з ремісничим ухилом, яка пізніше перетворилася на училище. Вона видавала проукраїнську газету «Київський телеграф», за що, як казали, на неї писав доноси власний чоловік.

Тим не менше, офіційно засновником курсів вважався Сильвестр Гогоцький, який принаймні в цьому питанні повністю підтримував дружину. Курси вдалося відкрити у Києві лише в 1878 році і тільки як «частное учреждение». «Итак, сегодня состоялось открытие Высших женских курсов, к сожалению речь профессора Гогоцкого была крайне туманная, а киевлянам надо было сказать сильное слово, ибо между ними весьма много противников высшего женского образования», – писала одна з слухачок цих курсів.

Отримати вищу освіту в Києві побажало 400 жінок, на двох відділах: історико-філологічному та фізико-математичному, і лекції там читали професори Університету св. Володимира. Курси пропрацювали вісім років, але їх випускниці не отримували жодних професійних прав. Про випускниць ходили дикі чутки, на них писалися неймовірні доноси. «Для сближения между студентами и слушательницами женских курсов устраиваются вечера, где те и другие напиваются пьяными, затем расходятся попарно на квартиры. Устроена уже студентко-курсистская комунна, где помещаются в каждой комнате две курсистки и один студент», – стверджувалося в одному з них.

Проте певні підстави для таких чуток все таки були. Відомий революціонер Володимир Дебогорій-Мокрієвич згадував: «Мы сняли квартиру на Андреевском спуске, возле Подола, с тем, чтобы устроить сапожную мастерскую. Обыкновенно мы усаживались с утра за работу и принимались шить, а одновременно с тем, вели беседы на самые разные темы, начиная с женского вопроса и оканчивая революцией». І дійсно, серед членів цієї комуни була Ірина Бабичева, яка після обшуку на квартирі комуни покинула курси (вона виявилася агентом царської охранки і стала курсисткою, щоб легше здобути довіру революціонерів).

У 1886 році Олександр ІІІ наказав припинити набір слухачок Вищих жіночих курсів по всій імперії. Знову відкрити їх у Києві дозволили лише у 1906 році, і вони пропрацювали до 1920 року, даючи жінкам можливість отримати вищу освіту і привчаючи консервативних чоловіків до такого стану речей.