Паспорти і паспортна система на початку ХХ століття набували все більшого поширення. При тому всьому цей інститут був ще далеко не таким обтяжливим для простих громадян, як в радянські часи чи навіть у наші дні.

У Києві, як і в більшості великих міст імперії, діяв режим обов’язкової явки паспортів, процедури, що нагадувала сучасну реєстрацію.

Прописка була обов’язком домовласника, і в’їжджаючи в будинок, мешканець віддавав на день-два паспорт двірнику. За порушення правил прописки самих порушників штрафували досить поблажливо (15 копійок в день, але не більше 10 рублів), а домовласників і господарів готелів сильно (50 рублів). Домовласник повинен був внести дані приїжджого в спеціальну книжку, віднести її в поліцію на звірку разом з паспортом, для того щоб туди поставили штамп, після чого повернути паспорт власнику. Не було ніяких обмежень на терміни проживання чи роботи і для приїжджого не створювалося жодних незручностей.

Серйозною проблемою така система була лише для революціонерів, багато з яких жили під наглядом поліції і формально не могли  подорожувати без дозволу поліцмейстера, або й зовсім перебували на нелегальному становищі після втечі зі заслання чи в’язниці. Де б вони не оселились (навіть в квартирі знайомих), про це тут же повідомив би домовласник, що боявся штрафу.

Тому особливо цінувались серед підпільників люди, в яких були власні будинки, де можна було б сховатися в разі небезпеки. У Києві серед революціонерів-українців надійним місцем вважався дім художника журналу «Шершень» Володимира Васильовича Різниченка (1870-1932).

«У Києві я замешкав у Різниченка, українського вченого ґеолоґа і талановитого маляра-карикатуриста. Він жив на горі над самим Подолом в доволі глухому закутку, вдвох з своєю старенькою мамою. Місце було саме придатне для того, щоб укритися, як би наскочила поліція: можна було втікти сусідніми дворами й городами зовсім на іншу вулицю. Мабуть тому до Різниченка часто заходили ночувати Микола Порш і Володимир Степанківський, видні тоді члени Революційної Української Партії. Обидва перебували в Києві на нелегальному становищу. Вони являлися пізно й клали на ніч біля себе револьвер, на випадок як би заскочила поліція і довелося б відстрілюватись. Мав револьвер і Різниченко, та й я мав також при собі, отже були ми готові на все. Але нам не довелося вживати нашої зброї, бо поліція до хати Різниченка не навідалася», – згадував про події 1905 року історик Дмитро Дорошенко.

Після 1917 року Володимир Різниченко став одним із засновником Українського геологічного комітету, а в Музеї Однієї Вулиці зараз проходить виставка, присвячена його художній, науковій і революційній діяльності.