У вересні 1916 року до міського голови Федора Степановича Бурчака (1859-1947) звернувся представник Російсько-Американської торгової палати з незвичайною пропозицією – побудувати в Києві «підземний трамвай», тобто метрополітен. Не зважаючи на Світову війну, пропозиція була дуже актуальною, місто дуже швидко зростало, у 1900 році в Києві було 260 тисяч, у 1909 – 468 тисяч, а в 1913 – вже 520 тисяч жителів!

Представник торгової палати писав: «Київ зростає чисто американськими темпами. Своєрідні умови міста: віддаленість житлових кварталів від комерційного центру, непомірна дорожнеча квартир у кварталах центральних і сусідніх з ними, гористе положення міста, переважно комерційний характер населення – усе це ставить в першу чергу питання про дешевий, швидкий і безпечний транспорт. Київський міський трамвай не відповідає наразі жодній із цих умов. Дефекти його всім відомі, причини їх у тому, що розвиток трамвайної мережі не може йти в ногу з випереджаючим його розвитком міста. Збільшення кількості вагонів на головних лініях загрожує гальмуванням вуличного руху, а збільшення швидкості руху вагонів – безпеці людей. Єдиним виходом із ситуації є поступовий перехід від наземного трамваю до підземного, починаючи з головних вулиць».

Федір Степанович і міська управа з зацікавленням поставилися до цієї пропозиції, погодилися на залучення американського капіталу, але висунули зустрічну вимогу – новий і такий важливий для Києва вид транспорту не може бути повністю в руках приватної компанії, керування «підземним трамваєм» має відбуватися на паритетних умовах за участі міської влади. Адже саме в той час проходили бурхливі судові процеси, пов’язані з викупом містом трамваю у приватної бельгійської фірми, яка з одного боку не бажала нічого робити для подальшого розвитку трамвайного сполучення, а з іншого – постійно підвищувала ціну продажу для міської влади.

Тим не менше, американці не покинули своїх планів, і у січні 1917-го року планувалося розгорнути в Америці кампанію по залученню капіталів для будівництва у Києві метрополітену. На жаль, через революційні події реалізувати ці плани тоді не вдалося.

До питання побудови метро повернулися перед самим початком Другої світової війни. Як згадував письменник Анатолій Кузнєцов: «до війни у Києві починали будувати метро і тепер поповзли чутки, що то було не метро, а закладки жахливих мін під всім містом». А колишнього міського голову Федора Бурчака заарештували ще у 1938 році і вислали на поселення у Казахстан. Після війни термін його ув’язнення закінчився, і він зміг повернутися до Києва, де метро все ще не було.

І тільки у 1949 році почалося будівництво перших станцій майбутнього метрополітену, який і почав працювати 6 листопада 1960 року.